День усиновлення — день любові, яка дарує дитині родину 

Є дати, які хочеться не просто відзначити, а відчути серцем. День усиновлення — саме такий.

Це день про любов, яка не запитує, якою була дитина вчора. Любов, яка говорить: «Тепер ти не сам. Тепер у тебе є ми».

Для когось усиновлення починається з одного важливого рішення — відкрити двері свого дому для дитини. А далі починається ціле життя: перші обійми, перші довірливі розмови, перше «мамо» чи «тату», спільні сніданки, домашні клопоти, маленькі перемоги й моменти, які назавжди залишаються в серці.

Але сьогодні хочеться сказати слова вдячності не лише усиновлювачам.

Низький уклін опікунам та піклувальникам, які стали для дітей захистом, підтримкою і родиною. Тим, хто взяв на себе відповідальність за дитячу долю і щодня робить усе можливе, щоб дитина відчувала себе потрібною та захищеною.

Щира вдячність прийомним батькам, які відкривають свої серця дітям, дарують їм турботу, терпіння, тепло і можливість зростати в сімейному оточенні. Ви допомагаєте дітям знову повірити дорослим, у добро і в те, що світ може бути безпечним.

Особливі слова — батькам-вихователям дитячих будинків сімейного типу. Ви відкриваєте не просто двері свого будинку — ви відкриваєте цілий світ для дітей. У ваших домівках вони вчаться дружити, мріяти, довіряти, святкувати разом і просто бути дітьми. Ви створюєте велику родину там, де життя колись забрало у дітей можливість мати звичайне дитинство.

Сьогодні, в умовах війни, ваша роль особливо важлива.

Багато українських дітей пережили те, чого жодна дитина не повинна переживати: втрату рідних, розлуку, вимушене переміщення, окупацію, страх і невизначеність.

І саме тому родина стає для них не просто місцем проживання.

Родина — це коли тебе чекають.
Коли тобі є кому сказати: «Мені страшно».
Коли твої успіхи святкують, а твої сльози витирають.
Коли тебе обіймають не за щось, а просто тому, що ти — це ти.

Ми щиро вдячні кожному дорослому, який став для дитини такою людиною.

Дякуємо тим, хто серед ночі встає до дитячого ліжка. Хто терпляче пояснює одне й те саме десять разів. Хто купує шкільне приладдя, допомагає робити уроки, чекає після школи, підтримує на змаганнях і конкурсах, лікує розбиті коліна й витирає сльози.

Дякуємо за ті, на перший погляд, звичайні речі, які для дитини насправді є найбільшим доказом любові.

Для Голопристанської громади слово «дім» сьогодні має особливе значення.

Бо наші діти — ті, хто був змушений залишити рідні домівки через окупацію, ті, хто сьогодні живе далеко від рідної Херсонщини, ті, хто чекає на повернення, — носять свою Голу Пристань у серці.

Ми мріємо про день, коли дитячий голос знову пролунає у наших дворах, коли відкриються двері рідних будинків, оживуть вулиці, а слово «додому» більше не буде лише мрією.

Ми віримо, що настане час, коли кожна дитина нашої громади зможе повернутися на свою землю — до мирної, вільної Голопристанщини.

А поки ми чекаємо, найважливіше — щоб кожна дитина мала поруч дорослого, який скаже:

«Я з тобою.
Я тебе не залишу.
Ти в безпеці.
Ти потрібен.
Ти — вдома».

Іноді для того, щоб урятувати дитяче серце, не потрібно робити чогось надзвичайного. Потрібно просто залишитися поруч. Любити. Обіймати. Вірити. Чекати.

Саме з таких простих речей починається дитяче щастя.
Саме з них починається родина.
Саме з них починається повернення додому.

Нехай у кожної дитини буде родина, яка чекає.
Нехай у кожної родини буде дім, до якого хочеться повернутися.
І нехай кожна дитина Голопристанської громади одного дня зможе сказати найрідніші слова:

«Я вдома». 

Ми обов’язково дочекаємося цього дня.
Разом.