Порушення закону через примус: роз'яснення ст.40 ККУ

Під час війни вже були зафіксовані випадки, коли людина усвідомлювала небезпечність своїх вчинків і передбачала їх шкідливі наслідки, але перебуваючи під впливом безумовно переважаючої сили примусу, була позбавлена можливості керувати своїми вчинками і поставлена в необхідність чинити саме так, а не інакше. 

Тому виникає питання: якщо людина поставлена внаслідок насильства чи примусу в неподолану необхідність заподіяти шкоду і ця необхідність була створена іншою людиною, подолати яку було неможливо, то чи відповідає вона за заподіяну шкоду?

У пункті 1 статті 40 Кримінального Кодексу України сказано, що:

“Не є злочином дія або бездіяльність особи, яка заподіяла шкоду правоохоронюваним інтересам, вчинена під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого особа не могла керувати своїми вчинками”.

Під фізичним примусом розуміють такі види фізичного насильства, як: зв’язування, позбавлення волі, заподіяння тілесних ушкоджень, що призвели до втрати свідомості, мордування, катування тощо.

Під психічним примусом же розуміють вплив на психіку особи, наприклад, через тиск на свідомість через застосування або погрозу застосування насильства щодо неї, її рідних, близьких, чи погрозу знищення майна тощо.

З цього також виходить, що до того, як порушити закон, особа сама стає жертвою злочину. 

У такому випадку у разі підтвердження фізичного або/та психологічного примусу на особу їй гарантується правовий імунітет, а відповідальність за вчинене перекладається на мучителя.

Знайте свої права та вміло їх захищайте!

Джерело: Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції