Коли далеко від дому звучить Голопристанщина…

Є фотографії, на які дивишся — і бачиш значно більше, ніж просто святковий концерт. Вишиванки, українські віночки, синьо-жовті прапори, домра, бандура, акордеон, соняхи, мотанки… А за цими світлими кадрами — пережита окупація, вимушений виїзд і тисячі кілометрів від рідного дому.

Сьогодні розповідь про двох наших землячок — викладачок Комунального закладу «Голопристанська дитяча школа мистецтв» Ольгу Тимошенко та Тетяну Ліщук.
Ольга Тимошенко — поетеса, композиторка, викладачка сольфеджіо, вокалу, фортепіано, концертмейстер, жителька тимчасово окупованого села Стара Збурʼївка Голопристанської МТГ.

Тетяна Ліщук — викладачка по класу домри відділу народних інструментів, керівниця домрового оркестру, жителька міста Гола Пристань. Багато років вони навчали наших голопристанських дітей музиці, виховували любов до української пісні й народного мистецтва.

Вони пережили жахи окупації Голопристанщини та були змушені виїхати за кордон. Але не зламалися. Не залишили у минулому свою творчість, професійний поклик і своє українське коріння.
Можна виїхати з Голопристанщини, але Голопристанщину із серця не вивезеш.
23–24 серпня 2026 року в німецькому місті Любеку відбулися благодійний ярмарок та концерти до Дня Державного Прапора та Дня Незалежності України. Українська музика, народне декоративно-ужиткове мистецтво, вишиванки, традиційні сувеніри й українська кухня створили там маленький куточок нашої Батьківщини.

24 серпня звучали бандура, домра, фортепіано, акордеон , виступали хор «Оберіг» та дитячий хор «Соняшники». А разом з українським багатоголоссям звучала й наша Голопристанщина.
Глядачі почули українські музичні твори у виконанні інструментального дуету Ольги Тимошенко та Тетяни Ліщук: «Дощик», «Ой зорі, зірочки», «Ой, козацького ми роду» (сл. Г. Рогової); «Молитва за Україну» (сл. Соломії Українець); «Попурі на українські народні пісні», «Попурі для фортепіанного дуету», музика яких написана самою пані Ольгою.
І сьогодні ця музика має особливе звучання. Бо коли її пишуть та виконують виконують люди, які пережили окупацію, втрату рідного дому, улюбленої роботи , — це вже не просто музика. Це шана, памʼять, любов. Це незламність.

Усе це стало можливим і завдяки Вікторії Валентин — українці, яка понад 30 років мешкає у Німеччині та заснувала в Любеку Академію мистецтв. Вона гуртує творчих українців, допомагає їм презентувати нашу культуру та створює можливості для проведення заходів на підтримку України.
Так, сьогодні Голопристанщина розкидана по різних містах, країнах і континентах. Ми не можемо зібратися у рідній школі мистецтв, чи на набережній міста Гола Пристань, чи в міському Палаці культури «Сузірʼя».
Але культуру неможливо залишити в окупації. Бо культура живе в людях.
Дякую, Ольго Тимошенко та Тетяно Ліщук, за Голопристанщину, яку ви несете із собою. За українську музику, яка завдяки вам звучить далеко від дому.
Дякую Вікторії Валентин за підтримку наших людей і за простір, у якому Україну бачать, чують і відчувають.
Хтось бере із собою фотографію рідного дому. Хтось — вишиту сорочку. А хтось бере із собою музику свого краю.
І поки вона звучить — живе Україна.
Живе наша Голопристанщина. 
І нехай одного дня ця музика знову зазвучить там, де на неї так чекають.
Вдома. У вільній українській Голій Пристані.