До Дня міста невеличким нарисом вітає жителька міста
ПОСЛУХАЙ ВЕСНУ 22 РОКУ
Одинока сиза голубка неспішно крокує доріжкою у парковій зоні, краєм сірого ока поглядає на перехожих, що спішать у своїх справах. При цьому вона встигає оглянути навколо себе, щоб знайти бодай якусь крихітку хліба.
Весна... Цьогоріч весна розпочалась рано. Тепла і сонячна, та не радісна. Болісна, перемішана зі страхом і невідомістю, іноді навіть з панічним настроєм. Люди рухаються спішно, мовчазно, скупо вітаються. Звучать зрозумілі одні і ті ж питання "Як ви?". Ми всі однакові. Переживаємо, плачемо, молимось... А ще сподіваємось і віримо! Щиро віримо, бо прямуючи містом попри все милуєшся його красою.
Каштани запалили свої свічечки, що білими трикутниками стоять між зеленого листя. Підросла молода травичка, що суцільною зеленою ковдрою прикрасила паркову зону відпочинку. Співають випереджаючи одна одну пташки, навіть соловейко тьохкає. Пригріває ніжне сонечко. Його тепле проміння переливається між деревами, що вже щільно вкрилися листям. Набирає цвіту біла акація. Вже чутно легкий і смачний аромат кетягу, рука тягнеться зірвати і, як у дитинстві напитися нектару цих квіточок. Ще трохи і запашний насичений до головокружіння присмак наповнить тихі вулички рідного міста. Вони настільки тихі, що крокуючи пісчаною дорогою поринаєш у свої не радісні думки.
Весна майже добігає кінця, швидко промайнувши між безлюдних вулиць, зачинених дверей і вікон. Відцвів бузок. Та милують око різного кольору іриси, що цвітуть майже біля кожного помешкання. Блищить в далені озеро, набирається сили та будує складову систему оздоровлення. Над ним у небесному синьому просторі зібралися великі білі та сизі купчасті хмари. І це краса. Справді, яка краса! Придивіться уважніше. Яка неймовірно красива Гола Пристань...
Була.
Серце крає туга. Якою перлиною Півдня було наше чудове, квітуче, сонячне місто. Таким воно є в уяві багатьох містян, що більше року проживають за межами Херсонщини.
Квіти розквітають на весні. Тож віримо, що відродиться і розквітне наша рідна, дорога серцю кожного голянина Гола Пристань.
В пониззі Дніпра, у Таврійському краї,
Колись тут містечко казкове стояло.
На березі Конки фольклори звучали,
Гостинно, із хлібом гостей зустрічали.
Казковим це місто сьогодні не стало,
Незміряно горя людського зазнало.
Та ми його в віршах своїх звеличаєм,
Гімн рідній Пристані серцем співаєм!
©️ текст – гопрянка Наталя.
©️ фото – А.Б.