Остання подорож у засвіти

Дивно і бентежно писати ці рядки, коли усе єство відмовляється приймати як факт жахливу втрату, без перебільшення, для сили силенної людей – педагогів, краєзнавців, туристів і просто тих, хто колись був учнем… Розгубленість і розпач через неможливість щось змінити, «відмотати назад», щоб встигнути. Встигнути прийти з квітами не на День учителя, не у день народження, а просто так, щоб сказати неспівставно мізерне «спасибі» за усю любов, за всі переживання і турботу, за віддані нам, інколи легковажним і безвідповідальним учням, золоті роки власного життя…

Пішла з життя корифей педагогічної ниви, мудра і щира наставниця багатьох, хто дослухався до її науки і досягнув своїх вершин – Надія Михайлівна Продченко. Не можу писати сухий некролог про те, коли народилася, вчилася і працювала, постійно пригадуючи енергійність, завзятість, наполегливість, творчість і відданість покликанню, з якими пройшла увесь життєвий шлях ця Людина – із Півночі на Південь, із Заходу на Схід і навпаки, аж доки цими днями, як написала у своїй стрічці її онука Катерина, підкорила свій власний Еверест, до підніжжя якого її провела зовсім невелика група… І з цієї вершини вона, ласкава і усміхнена, завжди повертатиметься до нас у спогадах.

Олександр Стешенко, випускник 2002 року.